«Шлях, позначений сіллю» став цифровим домом памʼяті про схід України

Маршрут «Шлях, позначений сіллю» зʼявився 2019 року, а офіційно запрацював наступного року. До нього увійшли 12 населених пунктів Донеччини й Луганщини, повʼязаних з історією солевидобутку. Серед них не лише Соледар, а й Бахмут, Словʼянськ, Олександро-Калинове з солоними плесами та Райгородок із солончаками. Лисичанськ поєднувався з околицями Соледара розсолопроводом — так автори розповідали цілісну історію історичної області уздовж Сіверського Дінця, а не окремих адміністративних одиниць.

За проєкт узялися керівниця Яна Синиця, краєзнавець і дослідник історії гірничої справи Михайло Кулішов та краєзнавиця й письменниця Оксана Дрогомирецька. У кожному селі чи місті вони знайшли місцевих жителів, які готові були водити гостей, і провели для них навчання. У Словʼянську туристів водили до орнітологічного заказника, в Олександро-Калиновому — до невеликої солеварні, облаштованої спеціально для проєкту.

Маршрут розбили на варіанти від одного до пʼяти днів. Частину екскурсій робили для місцевих, інші пропонували гостям із Київщини, Харківщини та Запоріжжя. На початку 2021 року разом із керівником студії Travelbox VR Сергієм Орликом автори створили перший в Україні підземний 3D-тур соляними шахтами, а наприкінці року проєкт номінували на туристичну премію Ukraine Tourism Award у категорії «Регіональний прорив року». На січень-лютий 2022-го вже були записи на екскурсії на травень і червень, але їх довелося скасувати.

Попри це, команда зібрала напрацювання у книгу «Шлях, позначений сіллю. Солона історія Сходу України» та виклала на сайті панорами міст і сіл маршруту. Пізніше до роботи долучилася дослідниця Анжела Савченко, яка запропонувала розповісти про донеччанина Микиту Шаповала — члена уряду УНР, політика, літератора й лідера української еміграції в Чехії. Після цього робота над проєктом на понад два роки зупинилася.

«Кілька років я не могла зрозуміти, що з ним робити. Було шкода, що все ніби кануло, але ресурсу, сил, бажання і розуміння взагалі не було. До того доклалося виснаження, особисті емоції. Але ж сайт проєкту залишився, і на ньому були відвідування! Із тим, як міста чи села зʼявлялися в інформаційному просторі, ми бачили на ньому запити. Люди шукали Бахмут, Соледар, Ямпіль. Здавалося, ніби війна йде за нашим маршрутом, і нам не хотілося це просто так залишати», — розповідає Яна Синиця.

Друге дихання проєкт отримав після того, як Оксана Дрогомирецька надіслала колезі новину про створення маршруту памʼяті на Львівщині. Це підштовхнуло до думки, що «Шлях» теж може стати маршрутом памʼяті, а розповісти про нього можна сучасними технічними засобами. З цією ідеєю автори подалися на проєкт «Спадщина. Простір для роботи», який реалізується за підтримки міжнародного благодійного фонду «ІЗОЛЯЦІЯ. Платформа культурних ініціатив» та програми «Партнерство за сильну Україну». Окрім фінансування, учасники отримували навчальну програму.

Так очний туристичний проєкт перетворився на цифровий простір памʼяті. Його втілили за концепцією дому: оновили сайт і зробили в ньому 12 кімнат — по одній на кожне місто й село маршруту. Є тут і кухня з розповідями про місцеві рецепти, серед яких уже криволуцька затірка та варення із соснових шишок. Є комора, куди «поклали» памʼятні речі про історію й культуру краю, та бібліотека з книгами й публікаціями. Простір назвали «МеморіДім».

Спеціально для нього розробили 14 аудіоекскурсій із зупинками на різних ділянках маршруту — для тих, хто не памʼятає своєї малої батьківщини, ніколи її не бачив або раніше не цікавився її минувшиною.

Окремо у просторі збирають спогади вимушених переселенців про людей, місця чи речі, повʼязані з домом. Спершу Яна Синиця уявляла це як зоряне небо, де з кожним новим спогадом запалюється зірка — щоб було видно, як багато людей обʼєднані спільною памʼяттю. Згодом ідея перетворилася на символічну сільницю, адже саме сіль поєднала міста й села маршруту. Нині спогади збирають дрібка до дрібки й сподіваються, що їх ставатиме все більше.