«Тато повернеться, коли вилікує всіх поранених»: історія загиблого хірурга зі Жмеринки

Сергій Івахненко тричі звертався до ТЦК, щоб потрапити в АТО. Наприкінці 2016-го, коли він працював хірургом у Жмеринській центральній районній лікарні, у його родині сталася радісна подія — дружина Наталія народила донечку Сашеньку. Попри сімейні клопоти, він продовжував домагатися контракту. У березні 2017-го його заяву задовольнили — місцем служби став 59-й мобільний військовий шпиталь у Сєвєродонецьку.

«Сергій дуже хотів бути лікарем. Це в ньому з самого дитинства. У школі його називали "доктор" або "хірург"», — розповідає мати загиблого Алла Івахненко. Вона згадує, як маленький Сергійко плакав над бджілкою, яку хотів «пліпелювати» — так він вимовляв «оперувати». Позивний «Хірург» він отримав автоматично — його не довелося вигадувати.

Сергій походив з родини лікарів: дідусь Сергій Цюзь все життя пропрацював хірургом у місцевій лікарні, бабуся Надія Горлова також була лікарем. Дядько Олександр Цюзь і зараз рятує пацієнтів, а його дружина Ірина завідує лабораторією. Відомий військовий хірург Андрій Верба, який першим в Україні зробив операцію в польових умовах і у 2022-му дістав з грудної порожнини військового нерозірвану гранату, — також родич Сергія.

Колеги називали Івахненка сильним діагностом — він міг з першого погляду визначити, що болить. Одна пацієнтка після його загибелі розповіла дружині: «Ваш чоловік врятував мені життя. Якби не він, мене б уже не було на цьому світі». Сергій направив її до спеціалізованої клініки у Вінницю, наполягаючи: «Негайно!». Це врятувало жінці життя.

Сашенька дуже чекала тата на свій третій день народження 15 грудня 2019-го — через десять днів після його загибелі. Мама казала, що тато приїде привітати, але замість цього дитина кричала: «Ви ж обіцяли, що таточко приїде!». Щоб заспокоїти дівчинку, мама сказала, що тато повернеться, коли вилікує всіх поранених. Цієї правди Сашенька не знала майже чотири роки — мама розповіла їй усе лише перед школою, щоб донька не побачила портрет тата в галереї Слави у ліцеї №5, де навчається дівчинка.

Сергій Івахненко виконував завдання у Попасній, Щасті, Маріуполі, Луганську, Сватовому, Первомайську. Був нагороджений нагрудними знаками «За вітчизняну доблесть» та «За зразкову службу». Останнім місцем служби став 61-й мобільний військовий шпиталь у Маріуполі. Родина досі не отримала його телефон з фотографіями з місць служби — кажуть, що його вкрали, але рідні не вірять.

У липні 2026 року на фасаді Жмеринської центральної районної лікарні встановили меморіальну дошку Сергію Івахненку з написом «Згораю, світло даючи». «Життя сина мені уявляється як яскравий спалах. Це ніби світло блискавки: спалахнуло — і згасло», — каже мати. У Сергія був девіз: «Життя — понад усе!».