Сирський: Харківський наступ планували як відволікання, а вийшло 94% області

У Києві відбулася презентація військово-історичного нарису «Харківська наступальна операція». Книгу підготував колектив військових істориків Науково-дослідного центру гуманітарних проблем ЗСУ, а захід приурочили до четвертої річниці харківського контрнаступу.

За словами Олександра Сирського, який на той час був командувачем Сухопутних військ і з кінця квітня 2022 року керував обороною Харкова та області, операція задумувалася значно скромнішою, ніж вийшло. Генштаб розглядав її як відволікаючий маневр: ресурсу на наступ не дали, а боєприпасів виділили лише 20–30% від потреби.

Нагадаємо, з 6 вересня по 2 жовтня 2022 року Сили оборони звільнили 94% окупованої території області — це 11,5 тис. кв. км і майже 500 населених пунктів, а також сім сіл на Луганщині. За перший тиждень наступу було взято Балаклію та Ізюм, згодом — Куп’янськ і Вовчанськ, а на півночі Харківщини війська вийшли на лінію державного кордону. У деокупованих районах залишилося чимало трофейної техніки: 400 танків, майже 400 БМП і дві сотні БТРів.

«У деякі дні ми просувалися вперед на 30 кілометрів», — пригадав Павло Федосенко, на той час командир 92-ї бригади, а нині заступник командира 11-го армійського корпусу. Він приїхав на презентацію з фронту.

Під час заходу прозвучала відповідь на питання, чому тоді не розвинули успіх далі на північний схід Донбасу. Генерал Анатолій Баргілевич, ексначальник Генерального штабу, який восени 2022 року був заступником Сирського і брав участь у плануванні, пояснив: «Ми не мали резервів, щоб рухатися далі. Всю операцію було проведено нашими силами, нам не дали резервів». Генерал Юрій Лебідь, у 2022–2023 роках командувач Нацгвардією, додав, що наступ зупинили по річці Чорний Жеребець, і згадав слова Сирського: «Якщо було б чим нарощувати сили, то ми б дійшли до Лисичанська».

За словами генералів, основну увагу тоді зосередили на Херсонщині, куди підтягували нову техніку і дефіцитні снаряди 155 калібру. Командуванню ОСУВ «Хортиця» пропонували відволікаючі наступальні дії на напрямках Горлівки або Лисичанська, але там були дуже укріплені позиції. Сирський запропонував Харківщину. «Ніхто в керівництві ЗСУ не вірив в успіх харківської операції», — вважає Баргілевич.

На відміну від херсонського контрнаступу, який анонсували в медіа, харківський готували в цілковитій інформаційній тиші. Сирський розповів, що найслабшою ділянкою ворога був район Балаклії, де також розташований 65-й арсенал, який цікавив українських військових. План передбачав дійти до Ізюма й оточити його. Ударний кулак сформували з підрозділів 92-ї, 90-ї та 95-ї бригад десантно-штурмових військ, на їх переміщення пішов майже місяць.

«Це треба було зробити повільно, непомітно, щоб противник не побачив накопичення військ, тому заводили по одному танку, одному БТРу в день, щодня кілька піхотинців переводили через річку. Прокладали шлях у мінних полях теж поступово, по кілька мін на день знешкоджували», — пояснив Федосенко.

На деяких ділянках проводили обманні штурми. В одному з них брав участь цьогорічний Шевченківський лауреат Павло Белянський (позивний «Паштет»). «Три місяці ми сиділи в траншеї у посадці без руху. Бувало, росіяни крили нас артою, а наша арта зовсім не відповідала. Ми поїхали до артилеристів і спитали: чому ви не відповідаєте?! Вони сказали: «Є наказ – не стріляти». Одного разу ми сходили на штурм села Великий Бурлук. Невдало. Багатьох хлопців уже брав відчай і вони хотіли кидати позиції, — розповів Белянський. — А через три дні почався контрнаступ. І тоді ми зрозуміли, що поки ми демонстрували росіянам, що тут немає ніяких серйозних сил, лише якийсь десяток хлопців вештається посадкою, за нашими спинами формувався ударний кулак».

Нацгвардія, яка йшла другим ешелоном і зачищала села, не встигала за темпами просування. «У нас, Нацгвардії, було п’ять батальйонів для цієї мети, але роботи виявилося так багато, що довелося залучити ще один батальйон», — пригадує Олександр Фацевич, зараз заступник голови Нацполіції.

Генерал Баргілевич розкрив задум, який дозволив наступати так швидко: головні сили оминали села й опорні пункти, за ними йшли штурмові підрозділи, а третьою хвилею — Нацгвардія. Через це росіяни розгубилися і не розуміли, з якого боку українські війська, бо ті були і попереду, і позаду. За його словами, війська охопив азарт: «Герой України полковник Федосенко отримав наказ підійти до Куп’янська, а не брати Куп’янськ. За кілька хвилин телефонує: «Я вже заїхав у Куп’янськ, дайте ще один батальйон».

Баргілевич певен, що Харківська операція піднесла моральний дух і військових, і всіх українців: «Всі зрозуміли, що ми можемо не тільки оборонятися, а й наступати. Ми довели, що можна проводити вдалі наступальні операції без підтримки з повітря і за умов дефіциту сил та засобів».

Успіх на Слобожанщині збадьорив і закордонних партнерів. Коли на Заході довідалися про перші результати, Сирському потелефонував тодішній міністр оборони Олексій Резніков, який саме був на засіданні групи «Рамштайн», і повідомив про «вражаючий ефект». Після цього партнери почали давати Україні більше зброї.

«Харківська операція є однією з найважливіших у ході цієї війни, — підкреслив американський генерал у відставці Девід Петреус, який свого часу керував об’єднаними міжнародними силами в Іраку та Афганістані й був директором ЦРУ. — Усі збройні сили світу мають вчитися на прикладі України».