Радість під час війни: чому соромитися її не варто

Війна — це випробування, яке приносить біль і втрати. Але навіть у найтемніші часи поруч із сумом іде радість. Луганчани, як і всі українці, часто почуваються винними, коли ловлять себе на позитивних емоціях. Чи варто соромитися щастя — і як знайти баланс, щоб не засуджувати себе та інших?

Психотерапевт Ілля Полудьонний нагадує: радіти — нормально. Бійці ЗСУ борються за те, щоб ми могли посміхатися й жити повноцінно. Війна змінює цінності: хтось знаходить кохання, хтось нарешті переїздить у гори, а хтось — роботу мрії. Це не означає, що людина щаслива через чужу смерть. Вона щаслива, бо закохалася або здійснила мрію.

Сором виникає через внутрішній конфлікт: тобі добре, але колективна травма суспільства тисне. Українці зараз у стані кризи, і це може змусити пригнічувати власні позитивні емоції. Але засуджувати себе за радість — шкідливо.

Як же виражати радість, не ранячи інших? Важливо проявляти емпатію. Якщо ви танцюєте в клубі під час комендантської години — це викличе обурення. Але якщо ви просто поділилися гарною новиною, а хтось реагує агресією — можливо, проблема в ньому. Людина може блокувати власні емоції та заздрити.

Осуд інших часто шкодить передусім тому, хто засуджує. За концепцією Карла Юнга, коли ми витісняємо свої бажання в несвідоме, вони повертаються у вигляді критики. Наприклад, ви хочете кудись поїхати, але не дозволяєте собі через сором. А коли хтось це робить — ви злитеся. Замість осуду варто зазирнути в себе: можливо, ви теж прагнете того самого.

Тому пам’ятайте: радіти під час війни — не зрада. Це подяка тим, хто боронить наше право на життя. Дозвольте собі щастя, але з повагою до інших. І якщо відчуваєте осуд — спершу подивіться на себе.