Прикордонник «Морбіус» із Луганська воює з БпЛА на рідному напрямку

Денис пригадує, що першим воєнним спогадом дитинства став удар по центру Луганська у 2014 році. Тоді він їхав містом разом із батьком.

«Максимум, що я чув вибухи, це в комп'ютерних іграх, а тут в реальному житті», — каже він.

Тоді Денис ще не до кінця розумів, що відбувається, але запам'ятав переляк на обличчі батька. Згодом його мама побачила на вулицях міста танки. Родина вирішила виїхати до Новопскова на Луганщині, де жили бабуся та дідусь. Перетнути понтонний міст вони встигли — за словами Дениса, його підірвали за два дні.

Повномасштабне вторгнення він зустрів в Одесі, де на той час проходив службу. 24 лютого 2022 року о п'ятій ранку отримав команду до бою. До того військові тренувалися за таким сценарієм, тож спершу Денис не був певен, що це справжній бій. Та, почувши команду, побіг до підрозділу.

«І я побачив обличчя — чергова була в нас, Наташею звали, — і що вона в паніці. У неї дуже тремтів голос, вона нічого мені не могла сказати», — розповідає військовий.

Приблизно у 2024 році йому запропонували долучитися до роботи з безпілотними авіаційними комплексами.

«Запропонували — потрібно спробувати. І так дуже міцно зав'язалася у мене ця БпЛА», — говорить він.

Після підготовки Денис вирушив на схід, де отримав перший бойовий досвід. Працював у районі Кремінної. Каже, що на цьому напрямку впізнавав знайомі з дитинства дороги.

«Я просто пам'ятаю, як ми залітали (безпілотниками — ред.) на Кремінну, ще нас діставали дрони. І я пам'ятаю, як ми там із батьком приїжджали. Думаю: пам'ятаю ці траси. І я їм так розповідаю: отут ми приїжджали, а тут квас наливали — класний», — згадує Денис.

Побратимам він пояснював, що знає цю місцевість, бо виріс неподалік. Спогади про рідний край, за його словами, стали додатковою мотивацією.

«Я приїхав з очима, які горіли», — додає прикордонник.

Перші влучання Денис згадує як сильний емоційний досвід. Після роботи сусідній розвідувальний підрозділ передавав їм відео з результатами.

«Це такий кайф, адреналін. І коли ти влучаєш, потім сусідній підрозділ, який займається розвідкою, скидає тобі відео й каже: "Дивіться, воно все палає"», — поділився він.

Нині Денис навчає військовослужбовців, які лише починають працювати з безпілотниками, і водночас сам продовжує опановувати нові навички.

«Зараз я передаю свій бойовий досвід побратимам. Тим, хто приходить з нуля, допомагаю. Займаюся дронами, навіть зараз сам навчаюся», — розповів військовий.

Він переконаний, що військовим потрібно постійно розвиватися, адже технології, які застосовують у воєнних діях, змінюються.

Поза службою Денис проводить час із родиною — дружиною Анастасією та п'ятирічним сином Степаном. Разом із сином займається футболом і гімнастикою.

«Він в мене не те, що дуже активна дитина. Він в мене гіперактивна», — жартує чоловік.

За його словами, спорт допомагає спрямувати енергію сина, а йому самому — більше бути з дитиною.