«Місце моїх комплексів»: Лєна Лягушонкова про рідну Станицю Луганську

Українська письменниця та драматургиня Лєна Лягушонкова відверто розповіла про свої почуття до рідної Станиці Луганської, яка з лютого 2022 року перебуває в окупації. У межах спецпроєкту «Любити, подорожувати, їсти» вона поділилася спогадами про дорослішання на Луганщині.

За словами мисткині, селище завжди було для неї джерелом внутрішніх суперечностей. Вона згадує, що в університеті в Луганську їй доводилося уникати розмов про походження, бо насправді народилася в Новій Кіндрашівці, де її школа навіть не мала номеру. «Коли в університеті в Луганську я казала, що зі Станиці, я відчувала, що брешу», — зізнається Лягушонкова, пояснюючи, що серед мешканців районного центру існувала своя ієрархія.

Окремо драматургиня зупинилася на реакції читачів на її дебютну книжку «Мій прапор запісяв котик». Попри поради психотерапевта не читати відгуки, вона все ж гортала коментарі й «впадала в них, як у кролячу нору». Особливо боляче було, коли після визнання книги Книгою року ВВС недоброзичливці приписували всі можливі пороки саме її рідному селищу. «Ніде на землі, за винятком мабуть Содома і Гомори, люди не жили так гріховно, як у Станиці Луганській — районному центрі на кордоні з тим, з чим вони жити не обирали», — з болем згадує вона.

Авторка зауважує, що «сумувати» — не те слово, яке пасує до її спогадів про ці місця. Вона пригадує занедбані дитячі табори, піщані пляжі, альтанки з диким виноградом і танки Mark V біля краєзнавчого музею. Серед деталей побуту — звичка їсти пельмені з оцтом, яку, як вона пізніше дізналася, принесли китайські робітники заводу Гартмана на початку XX століття.

«Найбільше мені важать ці таємниці — які засипало піском і забуттям. Ми не можемо їх втратити знову», — підсумувала Лягушонкова, розмірковуючи про цінність цих місць для неї особисто.