Слов’янець, чий вірш пролунав у космосі: історія Михайла Петренка

Народна пісня «Дивлюсь я на небо» — одна з тих, що звучала в космосі ще в 1962 році. Її виконав на борту корабля «Восток-4» перший космонавт українського походження Павло Попович. Мало хто знає, що вірш, який ліг в основу цієї пісні, написав Михайло Петренко — і його доля тісно пов’язана зі Слов’янськом.

Хоча точне місце народження поета досі залишається предметом суперечок, дослідники схиляються до того, що він з’явився на світ саме в нашому місті. Батько Михайла, Микола Дмитрович Петренко, був дворянином і служив у Слов’янській міській ратуші. Дід, Дмитро Петренко, одружився з дочкою місцевого купця — Ксенією П’ятирубльовою. Усі шестеро дітей у тій сім’ї народилися в Слов’янську, про що є записи в метричних книгах Воскресенської церкви.

Сам Михайло Петренко з 1833 року жив у Харкові, де пізніше вступив до Імператорського Харківського університету на юридичний факультет. Після навчання служив у судах — у Харкові, Вовчанську, а потім у Лебедині, де й помер у 1862 році від лихоманки. Але головний слід в історії він залишив не як юрист, а як поет.

Його вірші друкували в альманахах «Сніп» (1841), «Молодик» (1843) та «Южном русском зборнике» (1848). Саме там уперше з’явилися рядки «Дивлюся на небо, та й думку гадаю…», спочатку під назвою «Недоля». Пізніше композиторка Людмила Александрова поклала цей текст на музику, а хормейстер Владислав Заремба обробив пісню для голосу й фортепіано.

Окремої уваги заслуговує вірш «Слов’янськ», у якому поет зізнається в любові до міста дитинства: «Ось-ось Слов’янськ! Моя родина! Забилось серденько в грудях…».

Тож наступного разу, коли почуєте знайому мелодію, згадайте: її автор — наш земляк, чиї слова колись звучали навіть у космосі.