Письменниця з Луганська Єва Вайда: як жилося в окупації та що вразило на Волині

Молода письменниця Єва Вайда народилася й виросла в Луганську. Після 2014 року її місто змінилося до невпізнаваності: обстріли, підвали, зникнення людей, пропаганда й постійний страх. У 2024-му родина вирвалася з окупації та оселилася на Волині.

За її словами, перший роман українською вона почала писати саме в Луганську. Це був особистий акт спротиву, і через небезпеку про рукопис знали тільки батьки. Одного вечора, коли вона працювала над текстом, у вікно постукали. «Я виходжу — стоїть людина у формі, з автоматом, і простягає мені якесь поліцейське посвідчення. І перша думка: „Ну все, до побачення. Моя пісенька закінчилася“», — згадує Єва. Насправді її кликали бути понятою у справі про злочин. Але ті кілька хвилин, поки вона не знала, чого від неї хочуть, були найстрашнішими: на ноутбуці лежав відкритий текст українською.

Через постійні обстріли родина весь час трималася біля підвалу. «Ми одразу перебралися в підвал і буквально весь час жили або біля нього, або в самому підвалі. Там і ночували», — розповідає письменниця. Два місяці вона спала на поличці, де раніше стояли банки із закрутками — відстань між полицями була десь сорок сантиметрів.

За її словами, проросійські бойовики обстрілювали Луганськ з різних боків, а потім переконували, що це робила Україна. Справжній жах почався, коли обстріли стихли й почалася повноцінна окупація. «Пам'ятаю, як у 2015−2016 роках почали безвісти зникати люди — дуже багато людей. Виходиш на вулицю, а на тебе з кожного стовпа дивляться обличчя: „Зник безвісти“, „Зникла безвісти“», — каже вона.

Попри все, родина зберегла проукраїнську позицію. «Ми чекали, що Україна все одно прийде. Збиралися зі своїм оточенням, думали, які пироги пектимемо, коли нарешті прийдуть наші хлопці. На той момент ми ще чекали. А потім, у 2016 році, зрозуміли, що все затягується», — ділиться Єва.

У 2024 році залишатися в Луганську стало ще страшніше: вона боялася, що її позицію викриють і депортують до Сибіру. «Залишатися там стало значно страшніше, ніж просто все кинути. Одна валізка, переноска з кішкою — оце й усе, що я змогла взяти із собою», — розповідає письменниця.

На новому місці її здивували речі, звичні для українців. «Усього, що з'являлося в Україні після 2014 року, у Луганську не було. Життя там як застигло у 2014-му, так і залишилося», — пояснює вона. Каси самообслуговування, застосунки аптек із пошуком ліків та порівнянням цін — усе це для неї було відкриттям.

Нині дебютний роман Єви Вайди «Він буде поруч» уже вийшов друком. Письменниця живе на Волині й працює над новими історіями, які хоче принести в українську культуру.