Письменниці-фантастки: як війна змінила наші книжки та життя

Для Ірини Грабовської, авторки стімпанк-дилогії «Леобург», війна почалася ще 1 березня 2014 року, коли вона побачила засідання ради федерації рф, де дали дозвіл на введення військ. Повномасштабний наступ застав її у Львові — вона встигла виїхати завдяки даним американської розвідки. «Коли потік жахів не припиняється, психіка більше не може переробляти горе. Все це буде пізніше», — каже Грабовська. Вона впевнена: головне зараз — мобілізація, бо ця війна — за фізичне виживання нації.

Наталя Довгопол, авторка романів «Мандрівний цирк сріблястої пані» та «Шпигунки з притулку Артеміда», перші три дні після 24 лютого не могла розмовляти. Вона заснувала медіа для допомоги українцям, а нині працює в координаційному центрі української діаспори в Греції. Довгопол зазначає: греки, які раніше мали проросійські настрої, після офіційної підтримки України грецьким урядом почали змінювати думку. «Нам потрібно буде ще кілька років культурної та медійної експансії, щоб довести еллінам, що це не українці є нацистами», — додає вона.

Наталія Матолінець, яка написала «Гессі» та «Керамічні серця», зізнається: перший тиждень провела в заціпенінні, але потім зібралася завдяки продумуванню дій і поверненню до роботи. «Сумно визнавати, та ми всі трохи звикли до війни. Бувають хороші дні, бувають погані», — говорить вона. Матолінець наголошує: прості речі, як-от зустріч із друзями чи відчуття весни, тепер додають яскравості.

Дарія Піскозуб, авторка технофентезі «Машина», заздалегідь готувалася до вторгнення: пройшла курси домедичної допомоги, упорядкувала папери. Але 24 лютого прокинулася з відчуттям «альтернативної реальності». Пізніше вона відновила роботу, сходила на тренінги з тактичної медицини та володіння зброєю. «Відчуваю, що ще явно не перетравила цей досвід», — каже вона.

Світлана Тараторіна, авторка роману «Лазарус» та художньої біографії Марії Приймаченко, 24 лютого о 4:00 редагувала роман «Дім солі». Почувши звернення президента країни-агресора, вона зазнала першої панічної атаки. Перед виїздом із дому вона відправила рукопис у хмарне сховище. Нині Тараторіна намагається рефлексувати через читання української історії: «Розуміння того, що все це ми вже проходили, трохи притлумлює біль».

Усі п’ятеро авторок зійшлися на тому, що війна тепер неминуче впливає на їхні тексти. Грабовська зізнається: писати про війну важко, але вважає, що ігнорувати цю тему в фантастиці про сучасну Україну — «злочинно». Довгопол додає, що її майбутній роман «Знайти країну амазонок» (видавництво «Віват») про підлітків, які протистоять несправедливості, має відволікти читачів від справжньої війни. Матолінець планує випустити дилогію «Всі мої Ключі і Ґайя» та повість «Спілка порятунку кахлів і людей» про Другу світову у Львові. Піскозуб працює над другою книгою циклу «Машина» — «Гемма». Тараторіна почала продовження «Лазаруса», яке буде присвячене тому, що іноді «змушений давати бій, щоб захистити себе і свій дім».

Письменниці також розповіли про підтримку світових колег. Вони відзначили Стівена Кінга, Ніла Геймана, Джоан Роулінг, які розірвали контракти з російськими видавцями. Натомість засмутили мовчання Джорджа Мартіна та Брендона Сандерсона. Авторки закликали українців підтримувати книговидання, купуючи книжки, та нагадали: «Не віддавайте власне життя ворогу — живіть, працюйте, підтримуйте армію».