«Його ноги лежали разом з ним, але на ношах майже не було крові»

Ноги нестерпно боліли… пробиті крізь гумові капці стернею підошви та ікри, від бігу по грудкам землі, що розсипалися під підошвами… Назад йти було важко… На ношах хлопці виносили свого побратима і… вили вголос… МЕРТВОГО…
Він йшов за ними, пересилюючи біль в ногах… йому боліло… а тому, на ношах — вже ні…
Ще ті кляті гумові рукавички… спека і адреналін віддали всередину стільки вологи…
По дорозі назад він відібрав автомат в одного з бійців, бо той волочив його по землі і не помічав того.
Дійшли до машини. Хтось курив, хтось ридав, а хтось курив і ридав одночасно.
Він теж закурив і попросив обробити пробиті стернею підошви хлоргексидином. В ного з підошв текла кров…
А в загиблого — ні…(((
Вона витекла вся. Витекла там, де він натрапив на ворожу міну, підступну МОНку. Його ноги лежали разом з ним, але на ношах майже не було крові — вона витекла в суху непривітну донбаську землю ще до того, як спазми м’язів мали відпустити судини, вони так і залишились стисненими… кров пішла іншим шляхом…(((
Кожен з бійців мовчки підходив і клав руку на тіло. Хтость на груди, які нещодавно примушували передавати пружні фрікції на серце, хтось на лице…
Він дивився на це все зі сторони, стримуючи сльози глибого в горлі…
…
Він вів машину, прикурюючи цигарку за цигаркою. В салоні реанімобіля на ношах він віз в останню путь Героя.
Через відчинене вікно серпневій гарячий вітерець розмазував по обличчу і тут же висушував скупі чоловічі сльози. Його сльози, слози розпачу і бизсилля перед смертю
…
Чекати, щоб відкрили морг в цівільній лікарні, довелося довго. Медики бригади пішли по цигарки, бо по дорозі викурили все, що було в карманах…
Підійшли командири бригади, високі чини. Розпитували про обставини і теж прощалися…
…
Морг відкрили. Незадоволений цивільний паталогоанатом приїхав в самих тільки шортах, нетверезий: «Ви мєня із-за стола забралі…»
В нічному гарячому повітрі було чутно, як скрежечуть зуби військових!
Але всі промовчали, стиснувши волю в кулак…
«Заносітє в морг, завтра будєм смотрєть…», — скомандував цивільний.
«Зараз прийдуть наші медики і занесем. він дуже важкий…», — сказав він.
«І що, хіба мій побратим заслужив, щоб чогось чекати?! Я допоможу! Я занесу свого побратима!», — тут же відповів заступник КОМАНДИРА БРИГАДИ.
Два офіцера, з великими зірками на погонах, взяли свого СОЛДАТА и дуже делікатно поклали на пусте місце в морг.
По їх обличчах текли скупі чоловічі сльози…

ПиСи: всі збіги — реальні. Фотка, нажаль, теж…

Олександр Гагаєв
фото зі сторінки в фейсбук автора