Ядерний «розвод»

Питання відновлення ядерного статусу піднімається політиками з певною періодичністю. Дійсно, ця тема містить в собі суттєву емоційну, а отже популістську складову. Україну справді зрадили фактично примусивши тодішню українську верхівку відмовитись від ядерного потенціалу в повному обсязі в обмін на, як тепер виявилось, примарні гарантії. На цьому тижні фракція Радикальної партії Олега Ляшка внесла до Верховної Ради законопроект під назвою «Про визнання таким, що втратив чинність Закону України «Про приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 1 липня 1968 року», та поновлення прав України щодо ядерної зброї». Автори законопроекту пояснюють, що необхідність прийняття цього Закону обумовлена потребою реагування з боку парламенту України на факт порушення своїх зобов’язань за Будапештським меморандумом Російською Федерацією, неможливість передбачених Будапештським меморандумом негайних дій з боку Ради Безпеки ООН через право вето РФ, а також невиконання у своїх практичних діях іншими державами-підписантами своїх зобов’язань. Цікавим моментом є те, що влітку 2014-го року, під час розпалу війни Росії проти України, депутати від «Свободи» в минулому складі парламенту вже вносили подібний законопроект про відновлення ядерного статусу.
Проте депутати не пояснюють головного – чи здатна Україна взагалі на відновлення ядерного статусу?

Більш того, чи потрібні для проведення на певних етапах конкретних розробок взагалі будь-які заяви на рівні парламенту? Неодноразово експерти заявляли, що технічно така можливість існує, але, по-перше, вартість таких заходів захмарна, по-друге, в Україні немає тих хто міг би проявити відповідну політичну волю, і, по-третє, Україна ризикує не лише позбутися міжнародної підтримки, але й самій потрапити під санкції. Для РФ та втомлених від тривалої історії із санкціями європейських країн, заяви про відновлення Україною ядерного статусу виглядають не стільки загрозливими, скільки є приводом «закрити» українське питання. Мовляв, якщо Україна сама виходить із Будапештського меморандуму, то західні країни так само можуть зняти з себе зобов’язання. Тим більше, що і США, і Велика Британія вважають, що вони, по-перше, не порушували Меморандуму і, по-друге, роблять все можливе для тиску на РФ, як агресора. Щодо зброї, то тут питання складніше. Наприклад, нещодавно посол Великобританії в України Джудіт Гоф відверто сказала, що гроші на оборону в нашій державі не завжди ідуть за цільовим призначенням. То ж де-факто з одного боку Україну «кинули» країни гаранти, а з іншого власна ж корумпована владна верхівка.
З іншого боку тупикова ситуація із ядерним статусом не знімає необхідності нагадування світовій спільноті і, перш за все, країнам членам Будапештського меморандуму про те, що вони зобов’язані застосувати всі ефективні засоби для відновлення територіальної цілісності і подальшого забезпечення національної безпеки нашої держави. І санкцій тут мало. Україні дійсно потрібна зброя.

Для цього безумовно потрібне проведення сильної зовнішньої політики. Там як раз і необхідні слова, заяви та навіть ультиматуми. Хоча, враховуючи серію скандалів, які оголюють нечистоплотність українського політикуму, останній скоріше всього просто не сприймається як суб’єкт вимог. Головна зброя в цьому випадку полягає не у боєголовках (вони похідне), а у довірі до тих хто представляє Україну в світі.

Валентин ТОРБА, «День»

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

11 − шесть =