Сповідь лікаря: про бруд в медицині, 3% і осуд колег

«Є й врятовані життя, пацієнти, що одужали, є й успіхи, але чомусь про це ніхто не говорить, за це ніхто не дякує, про це не знімають гострі сюжети ТСН, а от якщо щось не так — то всі незабаряться із звинуваченнями і лозунгами про лікарів убивць», — лікар Олена Горопко

Всі чули, що не далі як тиждень тому прогриміла блискавка про те, що лише 3% українських інтернів здали американські тести. «Бооже,які в нас погані лікарі, випускають вбивць І який «неамерикарський» у нас рівнень освіти й медицини!» — чулись звідусіль стогони і підливалось чергове масло у вогонь.

По-перше, постараюсь припустити можливі причини поганої здачі. Як колишня, але не до кінця (бо ми все життя вчимось) студентка, позаду якої 3 здані ліцензійні іспити «Крок», можу сказати, що трохи розуміюсь на психології того хто складав і усвідомлюю, що чим далі від навчання і ближче до роботи (і це підтвердять всі колеги, які працюють і раз на декілька років мають проходити переатестацію і здавати всоте тести) — тим гірші результати «Крок» і всіх інших форматів тестування. По собі аналізую: «Крок» — 1 — 95.5% (3 курс), «Крок 2» — 87.5% (6 курс), «Крок — 3» — 72.5% (2-й рік інтернатури). Тобто зараз би це вже був результат «на межі», але в нас ще був прохідний 60.5, тому не особливо через це хвилювалась. Зараз його підняли до 70.5, що фактично ставить завдання дуже добре «зубрити» тести і ставитися до цього більш відповідально.
До прешого «Кроку» я страшенно готувалась, бо нервувала, як би не дай Бог не здати і щоб тільки мене не вигнали з університету моєї мрії. Тому, я прочитала БАЗУ тестів ДВА, чи навіть ТРИ рази!, а це, якщо я правильно пам*ятаю близько 2 чи 3 тис тестів (Дурна була дитина).
До другого «Кроку» я готувалась менш фанатично і більш розумно — один раз прочитала базу і набагато менше хвилювалась.
«Крок — 3» — майже не хвилювалась, знала, що якось та й складу, головне не на скільки, а «здати» (комплекс відмінниці пережила) і тому того разу навіть не дочитала БАЗУ (прочитала приблизно половину тестів) і здала.
Але чому на інтернатурі нижчі результати, при тому, що почуваєшся більш впевненим у своїх знаннях, набираєшся клінічного досвіду? Правильно! Тому що в тебе просто немає часу «зазубрювати» тести (часом абсолютно некоректні, з неправильними відповідями або з вкрай віддаленою користю їх застосування в практичній медицині) працюючи.
Всі хто здавав Кроки — знає про що я.
Другий пункт по трьом відсоткам — це критерій «склав/не склав».
Коли ми здавали перший крок — прохідний був 50.5%! Але, чим далі, тим більше піднімались прохідні відсоки (що в принципі не є погано), на 2 кроці ми ще здавали з прохідним 50.5, на третьому — підняли до 60.5, а зараз критерій здачі — 70.5%. ТОбто, коректним було б писати, НЕ «лише 3% інтернів здали американські тести», а «97% інтернів не знали 29.5% відповідей на питання американського тесту, а 3% інтернів знали більше ніж 70.5% правильних відповідей». При цьому — НЕ ГОТУЮЧИСЬ! (в чому я майже впевнена). А то люди сидять і думають, що ті бідні інтерни не знали жодної відповіді на замудрі запитання американських тестів.
БО, моделюємо ситуацію, уявіть, Вам треба здати «Крок», паралельно працюючи на інтернатурі вже на 2-3 роботах (щоб хоч якось вижити на 1200, як я в свій час, чи навіть на «покращені» 3200, як отримують інтерни віднедавна) і прочитати всю його базу в пару тисяч тестів, і тут, ОПА, Вам ще кажуть: «ну, ще будуть америкарські тести, ми хочемо порівняти якість освіти, бла-бла-бла, та перевірити як Ви їх здасте, але ці тести ні на що не впливають.» ОК, Виникає запитання: Якщо у Вас немає часу готуватись навіть до тих тестів, які МАЮТЬ вплив на результат «склав/не склав» , чи Ви будете готуватись до тих тестів (див. чи прочитаєте ВИ ще пару тисяч бонусних запитань), які не впливають на результат?Питання риторичне.
Я впевнена, що американці готуються не день і не 2 навіть із їх буцімто суперздібностями-силами-і знаннями до цих тестів, при чому теж не завжди і не у повному складі здаючи з першого разу їх, а НАШИХ студентів ганяють за те, що ті НЕ готуючись НЕ здали!! ДОДАТКОВІ тести! Я більш ніж впевнена, що прична тільки в тому, що вони не готувались. Сказали б, що ці результаи на щось впливають — повірте, здали би 95-96%. Так і буде на наступний рік, коли їх зроблять обов*язковими і не експериментальними.
Повірте, я знаю, НАШИХ студентів, для них немає нічого не можливого. Сказали би що треба — вивчили би і забули (бо вони нікому не потрібні). А потрібен досвід і структуровані знання вичитані в книгах, а не в тестах .
БО я все ще вважаю, що тести — важливий, але все таки орієнтовний показник знань. Їх можна здати маючи базові знання і прочитавши БАЗУ. НІчого над природного в здачі тестів немає.
НАДлікарів не випустять атестувавши одними тестами.
І тут виникає питання до відомчого МІністерства і шановної Уляна Супрун (при всій повазі до якої і у багатьох питаннях підтримуючи її політику) я не розумію, чому ведеться така відверта дискредитація репутації українського лікаря зокрема і української медицини вцілому. Вважаю такі дії вкай неприпустимими, НЕ КОЛЕГІАЛЬНИМИ і НЕЕТИЧНИМИ. Дешевий піар, який не знаю кому на руку і для чого проводиться замінив поняття етики та деонтології у країні, в якій і без того не те, що не поважають лікарів, а відверто ганьблять, гноблять і чорнять. ТОму, підходимо до пункту №2:
«Чорнота на лікарів.»
Теж, не далі як 19 липня пройшлася новина про гибель 5 річної дитини і лікарську халатність. Знову полилося тонни бруду на лікарів і тисячний коментар про «лікарів-убивць».
По-перше — звичайно висловлюю щирі співчуття батькам дитини, я розумію обурення і емоційний стан батьків. Я сама пережила смерть найближчої людини, через невиліковну хворобу. Але, треба розуміти, що є складні випадки, і є випадки в яких як би не було — допомогти не вдається.. на жаль. І винних тут не знайдеш. Але в даному випадку звісно ВСІ мають бути зацікавлені у неупередженій експертизі і тільки після цього говорити про висновки..
Із уривчастого фейсбучного опису я розумію, що ситуація справді була діагностично складна. Дитина померла за 24 години. Я не берусь розбирати клінічну ситуацію не маючи всіх даних і я вважаю, що тут має вклинитися хтось із незалежних медичних авторитетів, знову ж таки апелюю до Міністерство охорони здоров’я України ( МОЗ ) , який має дати чіткі ВІДПОВІДІ на запитання, як для лікарів, так і для батьків дитини і спільноти, а не «ЧОРНИТИ» всіх лікарів БЕЗ належних доказів і проведеної ЕКСПЕРТИЗИ ІЗ ОЗВУЧЕНИМИ ПУБЛІЧНО РЕЗУЛЬТАТАМИ.
Бо тисячі людей без мед освіти люють коментарі знову ж таки про «лікарів-убивць» і «як можна не відрізнити ГКІ від менінгіту, перитоніт від пневмонії, сепсис від ще чогось ?
«все ж очевидно!» і «неуки» і «висип же був!»
Так думають пацієнти.
так, у якомусь випадку все очевидно, але можуть бути ситуації, при яких клінічна картина, симптоми, лабораторні показники зоовсім не відповізають стану і захворюванню!
І про це ЗНАЮТЬ лікарі.
Бо є так званий «АТИПОВИЙ» перебіг.
І всі лікарі знають, що інфаркт може протікати як напад бронхіальної астми, з болями у животі як гастрит, або взагалі БЕЗ болі, а болі в спині, а не живіті, можуть бути симптомом апендициту.
І саме тому я говорю, що лікаря може судити тільки лікар. І то дуже обрежно і то лише знаючи всі нюанси , розбираючи конкретний клінічний випадок на лікарських конференціях, привселюдно і офіційно.
ТОЖ до чого я пишу весь цей текст, а для того, щоб:
1) У медичної спільноти виробилась нарешті якась КОЛЕГІАЛЬНІСТЬ і ПІДТРИМКА у потоці брудних ситуацій. Настав час об*єднуватись і висвітлювати свою репутацію, захищати честь своєї професії і ГОВОРИТИ за себе, а не лише слухати про те, як з усіх сторін на нас лиють бруд і нападають.
Хто як не Ви знаєте, в яких умовах нам доводиться працювати і навіть за таких умов ми змушені вислуховувати весь цей потік ЧОРНОТИ?? Я НЕ хочу, щоб так було.
2) Для того, щоб прояснити не завжди однозначність звинувачень пацієнтів суспільству.
У медалі завжди є 2 сторони.
3) Для того, щоб привернути увагу, до важливості ПОЗИТИВНОЇ пропаганди на рівні держави до професії лікаря, успіхів української медицини і її досягнень.
Адже є й хороше, є й врятовані життя, пацієнти, що одужали, є й успіхи, але чомусь про це ніхто не говорить, за це ніхто не дякує, про це не знімають гострі сюжети ТСН, а от якщо щось не так — то всі незабаряться із звинуваченнями і лозунгами про лікарів убивць.
А Ви спробуйте і зробіть лозунг із лікарями, що врятували, що вилікували, що розібрались із складним діагнозом, призначили правильне лікування, а я знаю, що таких багато..
Навіть я маю парочку людей на рахунку, які в якусь ніч, не пішли на той Світ і отримали ще трохи часу.
А це — найважливіше. Бо на жаль ми не вічні, а час проведений тут, на Землі, з нашими близькими чи з собою — наш найдорожчий ресурс.

Клінічний ординатор у Національній медичній академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика
Олена ГОРОПКО

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

5 × 5 =