Поруч війна

Нещодавно в місті Попасна на базі Попаснянської ЗОШ № 1 відбулося відкриття муралу відомого французького художника Жульєна Малана за підтримки Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні.

Про це зокрема повідомила прес-служба Попаснянської міської ради. Відкриття муралу є частиною проекту ЮНІСЕФ «Виховання толерантності й відновлення через мистецтво».

Жульєн Малан не обмежився власним виконанням муралу, але й залучив дітей до малювання на стінах школи і провів майстер-клас для учнів. Робота над муралом тривала тиждень. На урочистому відкриті муралу були присутні заступник міського голови Ірина Гапотченко, голова Попаснянської районної військово-цивільної адміністрації Сергій Шакун, начальник відділу освіти райдержадміністрації Марина Донцова, директор Попаснянської ЗОШ № 1 Віктор Шулік та учні з батьками.

Важливо відзначити, що ця школа буквально «дивиться» в бік ворога. Можна помітити на її стінах «шрами» від влучання снарядів. І небезпеки обстрілу залишаються по цей день. З випускницею ЗОШ № 1 Ганною Степановою «День» уже спілкувався цією зимою (24 лютого 2017 р.). Дівчина, яка у свій юний вік стала свідком війни, тоді ділилася своїми вже дорослими думками про страх, власні плани, Україну. Її будинок розташований поруч зі школою. Зараз вона вбачає в муралі не лише змістовні картинки. Він для неї свого роду оберіг. Ганна має надію, що російські бандити і їхні найманці не наважаться знову стріляти по дітях.

«Насправді, дуже приємно, що в наше маленьке містечко приїхав художник із Парижа — Жульєн Малан, — говорить школярка Ганна СТЕПАНОВА «Дню. — Він був в Попасній п’ять днів і за цей час намалював чотири картини. Але перша його робота і, на мій погляд, найсимволічніша, «Попаснянська качеля», на мене справила найбільше враження. Я щовечора проходила з мамою повз школу, щоб подивитися, що Жульєн намалював за день. Ми відчували неймовірний інтерес. І на четвертий день роботи Жульєна ми побачили готовий мурал. То була дівчинка, яка катається на гойдалці без страху. Вона дивиться на мирне небо і насолоджується дитинством. У мене з’явилася надія на те, що військові «ЛНР» побачать її і зрозуміють сенс. А вони її обов’язково побачать, адже мою школу видно з окупованого Стаханова. До речі, стіна, на якій намальований цей мурал, уже була пошкоджена від ворожого снаряду 2014 року. Вірю, що «ЛНР» не зможе більше направляти зброю в бік міста, в сторону моєї школи, адже вони будуть дивитися на мирне небо і дитину».

Ганна продовжує: «Завдяки роботі Жульєна Малана звичайна стіна з білої цегли ожила, щовечора йдучи додому після роботи, втомлений перехожий гляне на цю картину і посміхнеться. Так само Жульєн прищеплює любов до прекрасного і дітям, він відкрив у нас таланти. Ми малювали свої маленькі мурали на іншій стіні школи. Це була більше психологічна розрядка, ніж майстер-клас. Діти повинні радіти і бути дітьми, а не тільки жити в страху, стресах і говорити про обстріл. Малювання картинок нас об’єднало, тому що випускники малювали разом з молодшими класами. Я в цьому році закінчую 11-й клас і малювала разом з Машею, яка вчиться в 3 класі. Коли я малювала, було весело, тому що не кожен день дозволять помалювати на стінах школи. На душі ставало легше, адже я малювала свою мрію — мирне життя, сподіваючись на її здійснення, але мені було в той же час сумно, тому що цю картинку я малюю як випускник, мені доводиться залишати стіни рідної школи і йти у доросле життя. Мені як нікому іншому важко знову прощатися зі школою, бо я вже залишала її під час військових дій 2014 року. Всі два роки розлуки з рідним містом найбільше я хотіла повернутися в школу. Тут моє дитинство і спогади про колись мирне життя. Але час триває, і зараз я — абітурієнт з мрією про вступ до вишу, з мрією приїхати через рік в Попасну і побачити мирне небо не тільки на муралі французького художника».

«Місто страждало від ворожої артилерії найбільше в 2014 і 2015 роках, зараз обстрілюють більше позиції та околиці, хоча буває різне, — згадує Ганна нещодавні часи. — Навколо моєї школи впало 11 снарядів 2014 року. Було багато пошкоджень: величезні воронки, понівечені дерева, розбиті практично всі вікна, а один снаряд застряг прямо в стіні, на якій зараз мурал. Сьогодні ми живемо в небезпеці не тільки через снаряди, які можуть прилетіти з окупованих Первомайська або Стаханова, а й із-за тих снарядів, які лежать нерозірваними в землі. Восени 2016 року сапери дістали снаряд «Граду», який прилетів на футбольне поле моєї школи ще 2014 року. Весь час, доки він був у землі, діти грали на полі в футбол, не здогадуючись, що спотикаються об снаряд».

Ще одна цікава ситуації, взимку цього року в нашій школі проходила акція «22 стрічки на захист бійцям». Кожен день всі охочі могли повісити мотузочки на маскувальну сітку для військових, але найцікавіше те, що ми плели її, а у вікнах бачили окупований Стаханов. Ми кожен день ходимо по коридорах школи і бачимо Стаханов, будинки, шахту й те саме місце, з якого вночі стріляють по Попасній, по українських військових. Ми розуміємо, що їм так само видно наші будинки, і якщо взяти бінокль, то вони бачать навіть наші обличчя. Не можу зрозуміти, як вони при цьому можуть в нас стріляти. Деякі «сепари»— в минулому жителі Попасній, і я задаюся питанням: «як у них піднімається рука стріляти по своєму будинку?»

Цікаво відзначити, що тільки-но був відкритий мурал Жульєна Малана, деякі російські інтернет- спільноти повідомили про те, що цей витвір мистецтва міститься в російському місті. На це користувачі соціальних мереж відреагували різко і справедливо, вказавши на те, що РФ не може без грабежу — чужого майна, ідей та історії.

Валентин ТОРБА, «День»

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

три × 4 =