Донбас: український акцент

«Почути Донбас» — фраза, що обросла безліччю маніпуляцій. На жаль, дійсно, справжнього українського Донбасу влада не чує. Зате ЗМІ пронизані виттям окупанта й колаборантів, яких і представляють як голос «жителів Донбасу». З самого початку агресії РФ проти України українська сторона «купилася» на підкинуті їй міфи про «референдуми» й «проковтнула» навіть потворні абревіатури «ЛНР» і «ДНР» як щось реальне. Про те, як і які акценти слід розставляти в плутаному клубку «гібридної війни», «День» поговорив з луганцем, недавно обраним депутатом Верховної Ради Сергієм Шаховим на звільненому мажоритарному окрузі в Луганській області (замість призначеного на посаду глави Луганської ВДА Юрія Гарбуза).

«НА ЛУГАНЩИНІ ОСОБИСТІ СПРАВИ ТИХ, ХТО БАЖАВ СТАТИ ДОБРОВОЛЬЦЕМ, «ЗЛИВАЛИСЯ» ТЕРОРИСТАМ»

— Сергію Володимировичу, у вас у приймальні папуга досить чітко виголошує фразу «Слава Україні!». Хто його навчив?

— Ви знаєте, ця фраза настільки значима й вистраждана, що вчити папугу вимовляти її не варто. На жаль, і серед людей з’явилося достатньо тих, хто примазався до патріотичних рухів і як папуги не замислюючись повторює ці слова. За ці слова люди вмирали і вмирають. А папуга… він просто їх чув. Причому чув від луганців.

— Звернемося до весни 2014-го. Яку позицію ви займали і яку участь брали в тих подіях?

— Під час сумних подій на сході Україні весни 2014 року, коли негідники захопили луганське СБУ, я й ті, хто відстоював принципи цілісності країни, намагалися максимально мобілізуватися. Було зрозуміло, що ситуація критична й необхідні серйозні, самовіддані зусилля патріотичних сил. Саме патріотичних по суті, а не за формою заяв. Особисто я створював батальйон «Луганськ-2», який не вдалося остаточно сформувати, бо всі особисті справи хлопців були продані.

— Ці історії зі «зливом» списків бажаючих записатися в добровольці мені до болю відомі…

— Вони саме «злиті» терористам, а по факту російським найманцям й агентам. Багато хто з цих хлопців загинув саме з цієї причини. У цю трагічну історію потрапив Микола Заглада, який був адвокатом і колишнім начальником слідчого відділу міліції в Стаханові. З цієї ж причини під удар потрапив і Володимир Мартиненко — бізнесмен, якого вкрали терористи в Стаханові. Миколу Загладу забили палицями зі цвяхами біля 6-го райвідділу при його рідній дитині в Стаханові. Багатьом дивом вдалося виїхати з рідних міст. Тому треба розуміти, в якій ситуації перебували патріоти України на тій території. Люди, які були націлені на захист об’єктів, не отримували озброєння з об’єктивних причин. І законодавство цьому сприяло.


Сергій Шахов

«ЗАМІСТЬ ТОГО ЩОБ РОЗВІЮВАТИ ЗГУБНІ МІФИ, ВЛАДА ЇХ, НАВПАКИ, КУЛЬТИВУВАЛА»

— Багато хто ставиться до держави саме як до «корита», як засобу збагачення, а не як до мети, яку треба збудувати.

— Мене завжди дивувало, чому політики кричали, що ми йдемо нібито до Європи, але в реальності вони сповідували абсолютно інші орієнтири. І річ тут не в тому, щоб банально орієнтуватися на деякі абстрактні цінності. Важливо усвідомлювати своє ментальне й історичне єство. Як правило, все робилося у зворотному порядку. Деякими технологами вивчалося середовище, настрої й потім для них створювалася пропозиція. Так, замість того щоб розвіювати згубні міфи, влада їх, навпаки, культивувала.

— Зокрема й міфи про «бандерівців», якими в критичний момент агресор вправно скористався.

— Моя сім’я шахтарська, у відповідному дворі я й зростав. Так от ні в одній сім’ї я не чув, що львів’яни є якимись міфічними «бандерами», які нас ненавидять і хочуть нас гнобити. Цей стереотип, як я вважаю, з’явився передусім завдяки пропаганді Кремля. Там проводилася методична, системна робота зі створення образу штучного ворога. Це було лише елементом впливу. Росія до війни готувалася задовго. Але об’єктивно люди на східній Україні не сприймали українців із західної України як ворогів.

«УКРАЇНСЬКА МОВА МАЄ БУТИ ОЗНАКОЮ АДЕКВАТНОСТІ Й УСПІШНОСТІ»

— Вам не здається, що хтось спеціально замислювався про те, щоб роз’єднати українців для створення образу громадянського протистояння?

— Безумовно, це була певна програма. Елементом цієї програми була спекуляція на темі мови, мовляв, прийдуть «бандерівці» й заборонять російську мову. Насправді проблем з використанням російської мови в Україні не було, була проблема з використанням української мови. Треба про це пам’ятати. Мені 41 рік, і свою рідну українську мову я знав досить поверхово. Лише тепер я займаюся нею активно. Тут соромитися нічого. Треба вчитися, я зараз досить вільно викладаю думки українською мовою. І справа не лише в мені, а й у решті людей з Донбасу, яких представляють як тих, хто нібито цурається української мови. Це міф. Українська мова має бути ознакою адекватності й успішності. Але при цьому слід розуміти, що успішною насамперед має стати нація. Найголовніше усвідомлювати свою ідентичність, ототожнювати себе з Україною. Та біда, що сталася на Донбасі, базується саме на проблемі з ідентифікацією себе.

— Ми пригадали події 2014 року. Побутує думка, що луганці й донеччани самі винні в тому, що сталося з Донбасом. Як ви вважаєте, наскільки адекватно відреагував на ситуацію офіційний Київ?

— Війна за владу притупила пильність тих, хто мав оперативно й жорстко реагувати на перші симптоми окупації. Безумовно, Путін — агресор. Це апріорна істина. Але не можна забувати про те, що внутрішні розбрати у верхах ослабили наш, образно кажучи, імунітет. І справа тут не в українському народі, а саме у верхівці. Народ, навпаки, зумів вчасно консолідуватися й фактично довів те, що українська нація існує. Добровольці й волонтери — це не просто наша гордість, це приклад і доказ того, що ми — українці — існуємо як нація, а всі ці нав’язані розмови про нібито внутрішній конфлікт від лукавого. Але я б хотів відзначити важливий момент. Українці все-таки мають навчитися не лише боротися проти зовнішнього ворога й влади, а й будувати державу. Держава — це наш будинок. І якщо ми не докладатимемо конструктивних зусиль для його побудови й захисту, то так і залишимося бездомними. Так вийшло, що через безтурботність конкретних політиків ще в другій половині 90-х років двері для ворога були відкриті. Агресор був переконаний, що з легкістю зможе увірватися в ці відкриті двері й ніщо його не зупинить. Тут плани Кремля зіткнулися із зворотним — далі Донбасу його ніхто не пустив. Але думаю, що якби центральна влада тоді, 2014 року, реагувала жорсткіше і оперативно, то й на Донбасі ворог не закріпився б.

— Уже третій рік йде війна, але й досі не лише не названі конкретні винуватці котлів, навіть вбивства на Майдані не розкриті.

— Багато чого не названо й не розкрито. Це стосується як убивств журналістів у 90-х роках, так і смертей на Майдані. Вірю, що якщо принципові люди не опускатимуть руки, то настане той час, коли все таємне стане явним. Просто зламається ситуація, і тоді праця тих, хто проявляв свою позицію в принципових моментах, буде винагороджена результатом. Те, що зараз відповідальності уникають ті, хто винен не лише в убивствах на Майдані, а й у здачі наших територій, є вироком уже нинішньої влади. І вона за свою бездіяльність, а деколи й імітацію діяльності, має бути покарана. Відчуття таке, що нам поки показують картинку розслідувань, судів тощо. Серйозної, системної боротьби з «коренем зла» не ведуть. Де це бачено, щоб убивця сидів за гратами, а потім безслідно зникав? Я маю на увазі того ж Садовника. Що це за сумний цирк такий? Майдан вийшов проти влади. Начебто цієї влади вже немає, але тоді де розслідування? Може, та стара влада й нинішня мають спільне коріння?

«НЕОБХІДНА СИСТЕМНА РОБОТА З НАПРАЦЮВАННЯ ЮРИДИЧНОЇ БАЗИ ДОКАЗІВ РОСІЙСЬКОГО ВТОРГНЕННЯ»

— Я часто помічаю, що не всі українські громадяни чітко відчувають артикуляцію того, що війна на Донбасі — це російська агресія. Начебто це аксіома, але в той же час суспільством продовжують маніпулювати…

— На Донбасі перебуває величезна кількість російської військової техніки та російських військових. Це було вторгнення Росії до України і ніяк інакше. Але необхідна системна й послідовна робота щодо напрацювання юридичної бази доказів такого вторгнення. Політичних заяв для цього мало. Заяви — це для ЗМІ, а для історії, для відплати, для торжества справедливості потрібна грунтовна робота юристів. Мало того, досі ми кардинально програємо інформаційну війну. Адже це жахливо, що зараз продовжують заливати вуха українцям російською пропагандою. У нас йде війна, а агресор має можливість впливати на розуми наших громадян. Особливо це стосується східної України. Окуповані території взагалі перебувають в інформаційному вакуумі. Мене вкрай засмучує те, що українські ЗМІ якоюсь мірою повелися на прийом російської пропаганди й самі почали називати «ЛНР» і «ДНР» як щось суб’єктне. Не існує ні таких «республік», ні таких утворень. Це окуповані території України. Не було ніяких «референдумів». Була постановка для російських ЗМІ. Крапка. Так їх треба називати і ніяк інакше. Жахливо те, що з наявного історичного досвіду ця війна має всі ознаки того, щоб перетворитися на довгий тліючий конфлікт. Ми упустили час 2014 року. Та що вже казати, якщо ми упустили в питанні Донбасу цілі десятиліття, коли слід було впритул займатися цим регіоном.

— Як люди оцінюють цю війну у вашому окрузі в Луганській області?

— Там немає відчуття того, що українці бачать у росіянах ворога. Вони бачать ворога у владі — як кремлівській, так і київській. Такі настрої є. Звичайно, те, що луганці не можуть вільно переміщатися по своїй землі, лише посилює їхні настрої. Мені здається, що й тут від влади немає чітких імперативів, які необхідно доносити людям. Навпаки, багато що робиться так, щоб народ був озлоблений. Не можна ростити ворогів у себе ж. Якщо Київ не працюватиме зі своїми громадянами, то з ними продовжуватиме працювати Кремль. Це доведено гірким досвідом. Усі українці мають розуміти, що війну розв’язав Кремль, а Київ — це захист, це центр.+

Валентин ТОРБА, «День»

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

четыре × 5 =