25 років Декларації про Незалежність

Радянський Союз тріснув через низку причин – низьку ціну на нафту, експериментів із «перебудовою», мислення старих комуністичних ретроградів… Невдалий заколот «ГКЧПістів» з тремтячими руками, кров на Садовому кільці і танки без боєкомплектів в Москві стали останніми прощальними зітханнями СРСР.

Не всі згадують, що ще 12 червня 1990 року тоді РСФСР прийняла Декларацію, в якій оголошувався «пріоритет конституції і законів РСФСР над законодавчими актами СРСР». Цим актом Москва фактично розпочала так званий «парад суверенітетів» (в Україні 16 липня 1990 року), який логічно вилився в остаточний розпад Радянського Союзу і, зокрема, у Референдум 1 грудня 1991 року на якому 90,32 відсотки українців проголосувало за незалежність країни. Показово, що навіть Донбас, який нині прийнято маніпулятивно пов’язувати із сепаратистськими рухами, віддав понад 80 відсотків голосів за відокремлення від «великого брата».
Досі памятаю, як ми з батьком в Луганську йшли на цей Референдум. Він — голосувати, я — за компанію. Була мряка, на зустріч нам верталась з голосування сусідка.
— За що проголосували? — спитав її батько
— Звичайно за незалежність, — відповила вона і додала, — а там видно буде…

2014-го року сусідка проявить себе як костеніла «ватниця» і поплететься вже на другий «референдум»… Щоправда, таких як вона буде не 80%, а менше третини з тих хто залишиться в окупованому Луганську. Та саме з них російські телеканали зроблять картинку сепаратизму. На жаль на цю картинку «купляться» і деякі інші українці, які будуть сприймати Донбас виключно, як тих хто вирішив «відокремитись». Та, зрештою, що ж трапилось зі свідомістю цієї жінки за 23 роки до початку війни?

1991-й рік… Це був саме той дуже короткий період, коли російський триколор і український жовто-блакитний прапор в наївних хвилях невідворотних змін не суперечили один одному (вони навіть разом майоріли на мітингах в Москві). Та історична помилка якраз і полягала в тому, що сутність стосунків Росії і України не можна було розглядати з позиції «смути», яка завжди наступала в Московії після тимчасового згортання диктатури. На зміну розгубленості і послабленості в Московському царстві завжди наставав час «закручування гайок».

Українцям, які століттями прагнули незалежності, на цій фінішній прямій боротьби необхідно було сконцентруватись на державотворчості. Та виявилось, що століття окупації із заборонами мови, кріпацтвом, голодоморами, колективізацією, загальмували реакцію національного самозбереження. Після 1991-го року українці спостерігали за гризнею патріотичних сил, які зрештою почали розколюватись на дрібні проекти та відкрили дорогу до влади старій партноменклатурі. На тлі розгулу бандитизму, збіднілий народ пасивно сприйняв прихід до влади червоних директорів, які на чолі з Леонідом Кучмою на практиці закріпили домінацію кланового олігархату.

Останній акт певними силами і ЗМІ досі видається за «державотворення». Така підміна понять часто відводить від глибинних висновків: внаслідок чого ми – народ, який твердо сказав своє «так» незалежності рівно 25 років тому – в певний момент опинились в пограбованій країні заміть сильної держави, в який вперся злий, оп’янілий від імперської отрути сусід. Внаслідок цього Україна виявилась неготовою до агресії Кремля. Однак, ціною свого життя на захист держави стали не політики з олігархами (хоча є певні виключення), а нове покоління патріотичних, але все ж таки романтичних українців.

Валентин ТОРБА, «День»

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

19 − 15 =